Нове життя в покинутих будинках і трансформація спільного простору: як громада на Вінниччині облаштувала прихистки для переселенців
У чому проблема?
Під час війни перед громадами постала ціла низка викликів. Нині громади мають не лише виконувати свої звичні обов'язки, а й давати раду проблемам, які принесла повномасштабна агресія рф. Саме на місцевому рівні тепер необхідно вирішувати міграційні, енергетичні, логістичні та безпекові проблеми. Одне з найголовніших питань, яке стоїть сьогодні перед багатьма територіальними громадами — як в умовах воєнного часу та обмеженого бюджету не лише втриматися на плаву, а й зробити життя місцевих мешканців і вимушених переселенців кращим.
Яке рішення?
Дашівська громада, що на Вінниччині, утворилася шляхом об'єднання дванадцяти сільських рад. До війни тут проживали близько 14,5 тисяч жителів. Та за останній рік населення громади збільшилось.
Людей, що рятуються від російської агресії, Дашівська громада почала приймати з перших днів великої війни. За цей період громада прийняла у себе майже 3000 внутрішньо переміщених осіб. Як розповіла секретар селищної громади Світлана Войченко, на початку повномасштабного вторгнення люди приїжджали з усіх областей, де велися бойові дії. Понад п'ятсот ВПО проживає у громаді й тепер. Це переселенці з Донецької, Херсонської та Запорізької областей.
Більшість переселенців їхали до Дашівської громади до своїх родичів, знайомих та друзів. Але і багато було таких, які просто приїжджали на Вінниччину й шукали прихисток.
Вимушені переселенці у Дашівській громаді отримують гуманітарну допомогу
Тут люди одразу отримували гуманітарну допомогу. Це були найнеобхідніші речі: одяг, засоби гігієни, продукти, дитяче харчування, підгузки, ліки тощо.
Крім того, громада прийняла 35 маломобільних переселенців. Людей розмістили у лікарні смт Дашів та у Центрі надання соціальних послуг. Світлана Войченко каже, ця категорія переселенців забезпечена повністю усім необхідним. За ними постійно доглядають та надають усі медичні послуги.
Тим ВПО, що спочатку зупинилися у знайомих, місцева влада допомагала з пошуком постійного житла. Для цього, зокрема, шукали власників закинутих будинків, аби ті дозволили поселити там родин, які втратили домівки.
"У нас на території громади дуже емпатійні люди, які співпереживали й співчували тому горю і тим жахам, що пережили переселенці, — говорить Світлана Войченко, — Наші жителі ділилися всім, чим могли".
"Дашівська громада зустріла нас як рідних"
Інна Малютіна з доньками
Інна Малютіна переселенка з Волновахи. Як і мільйони інших українців, жінка разом із батьками й двома донечками були вимушені тікати від війни. Евакуаційний потяг віз їх до Львова, але зовсім несподівано зупинився у Вінниці. Інна каже, втративши дім на сході вона знайшла його в "серці" України.
"Дашівська громада зустріла нас як рідних. Мене дуже вразило, як нам на кожному кроці всі старалися допомогти, бо у нас нічого не було. Я б дуже хотіла згадати всіх добрих людей, але їх так багато, я просто боюсь когось пропустити й цим образити, тому всім низький уклін, всім небайдужим до чужої біди", — говорить Інна Малютіна.
Перший місяць у Дашеві жінка з родиною жили у далеких родичів. Потім у громаді для них знайшовся будинок, в якому ніхто не жив вже 10 років. Інна з вдячністю відгукується про тих, хто допомагав знайти домівку та привести її до ладу. Небайдужі організовували суботники, щоб розчистити подвір'я, робили грубку, підлогу, водопостачання, вставляли двері, вікна. Сусіди давали картоплю, варення, іграшки, постіль і багато іншого.
"Зараз ми вже можемо про це говорити, але рік тому ми весь час просто плакали, — зізнається Інна Малютіна. — Росіяни почали бомбити Волноваху з 4-го березня. Ми ховалися по підвалах, пили воду з батарей, готували на вогнищі. Всюди летіло скло та шматки стін. Діти були настільки перелякані, що ще довго, навіть у безпеці, не могли нормально спати".
Старша донька Інни, десятирічна Настя, вже адаптувалася на новому місці, а от менша, трирічка Катя, й досі потребує психологічної допомоги. Тут, у Дашеві дівчинка з перших днів почала відвідувати реабілітаційний центр, займатися з психологом і логопедом.
Останній дзвоник-2023 у Дашівському ліцеї. В центрі — Інна Малютіна
Попри всі труднощі, жінка не жаліється і називає життя на Вінниччині бонусом за все те, що вони пережили у Волновасі. Тут, у Дашеві, Інна Малютіна, яка за освітою вчителька української мови та літератури, знайшла і роботу. Вона працює в місцевому ліцеї педагогом-організатором. Разом із корінними дашівчанами плете сітки, бере участь в акціях і ярмарках, збирає посилки захисникам на передову.
"Я хочу залишитися тут, — говорить Інна Малютіна, якій свого часу довелося пожити в так званій "ДНР", втекти звідти, а потім ще й пережити російські бомбардування, — Здається я і не жила до цього. Тут ніби все почалося з чистого листа. Я не відчуваю себе тут чужою, Дашів став мені другим домом".
"Це вже наше житло і я вірю, що у нас з часом все вийде"
Ірина Глебська
Не хоче повертатися на Донеччину й Ірина Глебська з Покровська. Чоловік Ірини з перших днів війни у ЗСУ, саме він наполіг на тому, щоб Ірина евакуювалася.
Їхати з мамою-пенсіонеркою особливо не було куди. Через знайомих дізналися про Дашів. Сподівалися пересидіти пару місяців, але вийшло так, що затрималися тут надовго.
Ірина за фахом фельдшерка. Говорить, сидячи без роботи, ледь не з'їхала з глузду, тож одного дня сіла на автобус і відправилася шукати роботу. Влаштувавшись медсестрою в сусідні Іллінці, почала підшукувати у Дашеві постійне житло.
"Я не сиджу на місці, весь час рухаюся. Мабуть, зараз такий час, що треба боротися за своє місце під сонцем, — говорить Ірина Глебська. — Я знайшла в інтернеті будинок на продаж, домовилася, що одразу переїду туди, а викупити його вдалося місяців через вісім. Це старий будинок, глиняний, багато чого потрібно робити, але це вже наше житло і я вірю, що у нас з часом все вийде. Мені в Дашові все до вподоби, я навіть здивована, бо все життя прожила в місті. Чоловік мій рибалка, то думаю, йому тут теж сподобається".
Город біля будинку Ірини Глебської в Дашові
Ірина з мамою засадили 15 соток городу і не можуть натішитися щедрим врожаям: "Тут такі врожаї, що нам і не снилося в наших посушливих донецьких степах. Мама рада, що у неї росте велика картопля, а я знімаю вже третій врожай спаржевої квасолі. Пригостила нею вже всіх сусідів та колег по роботі, бо тут таке не вирощують. Взагалі ми з місцевими багато чим обмінюємось — наприклад, тими ж рецептами борщу, які на сході й на Вінниччині зовсім різні", — розповідає Ірина Глебська.
Чим Дашівська громада живе під час війни
За словами переселенок, у Дашеві є все, що потрібно для життя. Непогана інфраструктура — школа, дитячий садок, банки, медицина, включно зі стоматологом. А от з роботою важко, жінки говорять — знайти роботу на новому місті їм допомогло не лише везіння, а і значною мірою власна наполегливість.
Секретарка селищної ради Світлана Войченко погоджується: "Звичайно, працевлаштування для внутрішньо переміщених осіб у нашій громаді — досить проблемний момент. Адже наша громада більше сільськогосподарська і виробничих підприємств на території мало. Але ми постійно працюємо над тим, щоб залучати у нашу громаду якісь нові бізнеси, створювати нові робочі місця і таким чином створювати комфортні умови у громаді. Дуже хочемо, щоб молодь не виїжджала, а залишалася у рідних селах".
Ці слова — не просто наміри. У важкі часи війни та дефіциту бюджету в Дашівський громаді знайшли можливість провести централізоване водопостачання у селище Дашів (підключено 105 абонентів), у села Копіївка та Шабельня. Просто зараз завершується будівництво водогону в селі Леухи та починається в селі Кантелина. Також у населених пунктах громади проводять вуличне освітлення, облаштовуються укриття в закладах освіти. Щорічно на двох-трьох вулицях комунальної власності проводять капітальний ремонт доріг.
Ремонт дороги у селищі Дашів за кошти місцевого бюджету. Вул. Івана Богуна, червень 2023 року
Для забезпечення потреб жителів громади та вимушених переселенців, Дашівська громада постійно співпрацює з різними громадськими організаціями та фондами, які надають гуманітарну допомогу. Так, в рамках програми "U-LEAD з Європою" громада отримала два пакети екстреної допомоги — "Прихисток" та "Освітлення". Європейські партнери надали громаді похідні ліжка, намети, ковдри, засоби гігієни, баки для води, вуличне освітлення. А найголовніше ― дев'ять генераторів, які під час аварійних відключень забезпечують громаду електрикою.
Зокрема, завдяки генераторам безперебійно можуть працювати селищна рада, центр надання адміністративних послуг та пункт незламності. Ще один генератор стоїть в центрі соціальних послуг, де проживають переселенці, люди з інвалідністю та люди похилого віку. Як відзначають у комунальній установі, генератор забезпечує цілодобову теплу воду, чотириразове харчування та зберігання всіх продуктів.
Генератори встановили також на водогони, які забезпечують водою не тільки мешканців Дашівської громади, а й місцеві лікарню та школи. Секретарка селищної ради Світлана Войченко переконана, що фактично завдяки Програмі "U-LEAD з Європою" дашівчанами пережили цю складну зиму без особливих труднощів.
Працівники й відвідувачі Центру надання адміністративних послуг
Звернулася за допомогою до "U-LEAD з Європою" Дашівська громада не випадково. У громаді з цією програмою співпрацюють вже не один рік. Так, у 2020-ому за підтримки U-LEAD в громаді створили Центр надання адміністративних послуг, де сьогодні мешканцям 24 населених пунктів громади надають понад 200 послуг.
Тоді програма "U-LEAD з Європою" організувала навчання спеціалістів з надання адміністративних послуг та забезпечила ЦНАП сучасним обладнанням та меблями. До речі, вже під час війни у листопаді 2022 на регіональному форумі "Digital Вінниччина: цифрові рішення для розвитку громад" Дашівський ЦНАП отримав почесну грамоту від Вінницької обласної військової адміністрації та Вінницької обласної ради як один з кращих ЦНАПів Вінниччини.
"Також спеціалісти «U-LEAD з Європою» допомогли нам у написанні стратегії розвитку Дашівської громади до 2030-го року. За що ми їм дуже вдячні, адже зараз ця стратегія вже на етапі реалізації", — додає Світлана Войченко
Ще більше корисних рішень!
"Ми не маємо ні морального, ні фізичного права жаліти себе і говорити, що нам важко"
Світлана Войченко — корінна дашівчанка, тут вона народилася та навчалася. Пані Світлана згадує, що коли вона вступила до Вінницького національно-технічного університету і переїхала жити у Вінницю, місто її захопило.
"Життя склалося так, що я повернулася в Дашів, і тоді я задумалася: чому не можна зробити так, щоб ті ж умови були там, де ти живеш. Тобто не шукати комфорт десь там, де хтось вже його створив, а зробити те ж саме у своєму рідному місті. Тим паче, що я дуже люблю Дашів", — ділиться у розмові з "Рубрикою" Світлана Войченко.
У 2010-ому році Світлана почала працювати в Дашівській селищній раді на посаді секретаря. Каже, мотивація змінювати рідну громаду збільшилася в рази, тому що до бажання додалися реальні можливості. Адже працюючи у команді фахівців, які знають свою справу, на чолі з досвідченим головою Сергієм Тітаренком, який є очільником громади уже понад 20 років, вдалось дійсно зробити громаду комфортнішою та реалізувати багато грантових проектів.
Паркова зона Дашівської громади "Острів кохання"
"Ми почали писати проєкти та шукати фінансування, щоб створити комфортні умови й у нас. Щоб у громади були дороги та освітлення, у дітей — спортивні майданчики, а молоді мами мали куди піти з дітками відпочити і погратися. Так розпочалася наша активна проєктна діяльність", — говорить Світлана Войченко.
За допомогою грантових проєктів у громаді встановлювали дитячі майданчики, створювали футбольні поля зі штучним покриттям, проводили капітальні та поточні ремонти в закладах соціальної галузі. Також завдяки грантам на території громади замість захаращеного, зарослого бадиллям острівця зʼявився цікавий молодіжно-туристичний обʼєкт "Острів кохання".
"Звичайно, іноді буває важко, — зізнається Світлана Войченко. — Особливо зараз, під час війни. Важко спілкуватися з людьми, тому що всі на емоціях. Люди не завжди розуміють, що чогось ми не можемо зробити, бо це не в наших повноваженнях. І це треба все пояснювати. Але коли розпочинається якась така депресія, особисто я уявляю — а як зараз тим хлопцям, що на передовій. Їм набагато важче. І ми просто не маємо ні морального, ні фізичного права жаліти себе і говорити, що нам непросто".
Секретарка селищної ради відзначає, що з часом зʼявилося розуміння — для того, щоб щось змінювати, необов'язково працювати в органах місцевого самоврядування чи в органах влади. Сучасність пропонує дуже багато можливостей. І в Дашівський громаді, як і в багатьох інших, вже вчаться ефективно ними користуватися.
Цю статтю опубліковано в рамках кампанії «Голос громад», яка є частиною Програми для України з розширення прав і можливостей на місцевому рівні, підзвітності та розвитку «U-LEAD з Європою», що спільно фінансується ЄС та його державами-членами Німеччиною, Польщею, Швецією, Данією, Естонією та Словенією для підтримки України на її шляху до зміцнення місцевого самоврядування. U-LEAD сприяє прозорому, підзвітному та багаторівневому управлінню в Україні, яке відповідає на потреби громадян, та розширює можливості громад.
Додати коментар