Дорогою ціною: як держава фінансує культуру під час війни
Через повномасштабну війну фінансування культури значно скоротилося. Держава змушена більше витрачати на оборону, тому гуманітарні сфери відходять на другий план. Торік на армію скерували бюджети Українського культурного фонду та Українського інституту книги, кошти на реставрацію спадщини й центри культурних послуг та інші видатки розвитку.
Проєкт Restoring Ukraine Together проаналізував, як місцеві бюджети фінансували культуру та мистецтво у 2022 році й попередні десять років. Це допоможе увиразнити тенденції воєнного часу на тлі довшої історичної перспективи. Зауважимо: в дослідженні йдеться про видатки на культуру в традиційному сенсі — переважно на утримання закладів культури, художніх колективів, фінансування мистецьких заходів. Ділимося основними знахідками.
Безгрошів'я бюджету
Торік фінансування на культуру від центрального уряду скоротилося наполовину. Воно становило $133 млн у 2022 році проти $261 млн у 2021-му й $169 млн у пандемічному 2020-му. Частка державних фінансів на культуру в загальній структурі видатків минулоріч упала до 0,16% — це найнижчий показник за останні десять років.
На чверть знизилося й місцеве фінансування сфери: з $610 млн у 2021 році до $453 млн у 2022-му. Падіння спостерігаємо в усіх областях, найбільше — на територіях, які зазнали окупації та активних бойових дій: у Луганській, Донецькій, Херсонській, Харківській, Миколаївській, Запорізькій, Закарпатській та Київській областях. Попри те, що чотири області номінально збільшили видатки на культуру на 1-5% у гривні, інфляція «з'їла» незначне зростання.
Після пандемії економіка відновлювалася швидкими темпами. Уряд виділив кошти на стимулювання попиту через програму єПідтримка — взимку 2020/2021-го українці витратили 1,8 млрд грн на купівлю книжок, квитків у кіно, театри й на концерти. Державні видатки на культуру зросли в півтора раза в доларовому еквіваленті, а місцеві — на 17%. Але війна перервала економічне пожвавлення і завдала другого удару в уже ослаблений організм.
Децентралізація і стійкість громад
Місцеве фінансування на культуру скоротилося, але у відносному вимірі регіони спрямували на цю сферу 3,01% своїх видатків. Це другий найкращий результат за десять років. Як пояснити такий феномен, коли відносне значення державного бюджету на культуру в тому самому 2022 році було найменшим?
Можна припустити, що дається взнаки ефект децентралізації: органи місцевого самоврядування мають більше повноважень і бюджетних надходжень, відповідно — можливість спрямовувати більше коштів на потреби громад. Але сфері культури знадобився час, щоби пристосуватися до реформи. До початку децентралізації уряд враховував недостатні видатки місцевих бюджетів на культуру, освіту, медицину й компенсував їх міжбюджетними трансфертами. У 2014 році частка культури в місцевому фінансуванні досягла найвищого показника за десять років — 3,08%. Наприкінці 2014-го цю норму скасували. Якщо освіта й медицина в регіонах і досі отримують значні субвенції та дотації, культура на місцях залишилась без компенсаторного механізму. Відтоді аж до 2019 року частка видатків на культуру скорочувалася, допоки громади формували спроможність до повноправного фінансування.
У 2020 році Міністерство культури запустило реформу фінансування культури в регіонах. Замість просто утримувати заклади культури, реформа пропонує оплачувати конкретні культурні послуги, які цей заклад надає громадянам, а зарплату персоналу прив'язати до показників ефективності й наданих послуг.
У результаті децентралізації місцева влада отримала право ліквідовувати свої заклади культури, але лише за погодженням з міністерством і за умови, що буде дотримано стандарти забезпечення населення культурними послугами. На практиці місцева влада часто зловживала цим повноваженням. Тому комплексним елементом реформи стала ідея центрів культурних послуг. Замість застарілої, нерентабельної культурної інфраструктури пропонуються сучасні простори гуртування громад, що поєднують функції бібліотеки, клубу, кінотеатру, місця для творчості й культурного самовираження. Після пілотних проєктів центрів культурних послуг у семи ОТГ у державному бюджеті на 2022 рік передбачили субвенцію на будівництво центрів у розмірі 100 млн грн. Через війну кошти спрямували на оборону.
Так чи йнак, з 2019-го частка культури в місцевих бюджетах почала зростати. До цього спричинилася й низка м'яких механізмів, як-от освітньо-тренінгова програма «Академія культурного лідера» для управлінців культури ОТГ, конкурс культурно-мистецьких проєктів «Малі міста — великі враження» та грантові програми Українського культурного фонду «Культура. Регіони» й «Мала культурна столиця», спроби інтегрувати туризм і креативні індустрії в локальні культурні стратегії, шоукейси найкращих культурних практик на місцях.
Децентралізація дає плоди у проактивних громадах, що не бояться брати на себе ініціативу і роблять ставку на свої сильні сторони. Вони бачать у культурі джерело розвитку, спосіб підвищити якість життя своїх громадян, залучити туристів і отримати додаткові прибутки.
П'ятнадцять регіонів України у 2022 році витратили на культуру й мистецтво більше 3% власних бюджетів. Майже 4% — у Сумській області, а найменше — в Києві (1,83%), хоча в абсолютних показниках саме Київ спрямував на культуру найбільше — 1,3 млрд грн. На останньому місці — Луганська область з видатками обсягом 132 млн грн.
Попри зростання частки культури в місцевих бюджетах видатки в розрахунку на 1 особу на місяць скоротилися у 2022-му і становили менше одного долара ($0,92) порівняно з $1,23 у 2021-му і $1,05 у 2020 році. Найбільше видатків на 1 особу припадає в Полтавській ($1,55) і Чернігівській ($1,26) областях, найменше — в Донецькій ($0,21) та Луганській ($0,16). Найстрімкіше скорочення видатків на 1 особу у 2022 році порівняно з 2021-м зафіксували в Харківській області (з $3,68 до $0,86) й Києві — з $4,19 до $1,19.
Варто зазначити, що під час аналізу видатків на 1 особу використано дані щодо населення станом на початок 2022 року. Через наплив внутрішньо переміщених осіб дані можуть бути непропорційними й потребують подальших коригувань. Цілком ймовірно припустити таке: якщо видатки на культуру областей, котрі прийняли найбільше біженців, не зросли, то на 1 особу там припадатиме ще менше коштів. Водночас потреба інтегрувати нових мешканців до громади, забезпечити соціальну згуртованість і комфортні публічні простори лише посилюється — а це питома функція культури. Регіони з великою кількістю ВПО і релокованих бізнесів демонструють приріст доходів, тому видається логічним пропорційно збільшувати видатки й на культуру.
Торік місцеві бюджети на культуру виконано на 87% — цей показник вищий за загальний рівень виконання місцевих бюджетів — 78%. Територіальні громади профінансували дві третини місцевих видатків на культуру. В середньому у 2022 році міська ОТГ виділяла на сферу 16 млн грн (на перших позиціях — Одеська, Харківська, Дніпропетровська області), селищна — 4,5 млн грн (серед лідерів — Київська, Полтавська, Кіровоградська), а сільська — 2,5 млн грн (на початку рейтингу знову Київська, Полтавська, а також Сумська області). Середній показник фінансування культури серед усіх типів ОТГ — 6,7 млн грн. При цьому найменші видатки на культуру з бюджетів ОТГ — у Закарпатській області (3 млн грн), а найвищі — у Львівській області (11,7 млн грн).
Виклики перед регіонами
Місцеве фінансування культури ще до 2022 року стикалося з низкою викликів, які поглибилися під час війни.
По-перше, 60% коштів йде на оплату праці, водночас зарплата у працівників цієї сфери нижча за середню на 26-30% і становить 10,5-11 тис. грн — війна тільки посилила цей розрив.
По-друге, найбільше видатків місцевих бюджетів у 2022 році спрямували на клуби (36%) і бібліотеки, музеї та виставки (35%); менше одного відсотка фінансування дісталося кіно й заповідникам. Попри розгалужену мережу закладів культури, її якість незадовільна. Капітальні видатки у 2022 році були майже вдвічі більшими, ніж заплановано (4,5% проти 2,6%) через відновлення культурної інфраструктури, зруйнованої росіянами. Однак це все одно незначна сума, хоча інвестиції в капітальні видатки в культурній сфері та креативних індустрій мають високу окупність. Бракує коштів і на поповнення бібліотечних фондів — Український інститут книги закликав бібліотеки й читачів вимагати в місцевої влади закласти кошти на купівлю книг. Годі й казати про видатки на зміни в культурному управлінні, сучасні тенденції та культурні практики.
По-третє, поглиблюється регіональна нерівність. Хоча відбудова звільнених територій може призвести до короткострокового сплеску видатків на культуру, близькість до фронту пріоритезує фінансування оборони, а відтік людей зі Сходу та Півдня робить інвестиції в мистецтво недоцільними.
Куди йдемо?
В останні роки частка культури в місцевих бюджетах поступово зростала через децентралізацію. Якщо малювати портрет регіональних видатків на культуру, то громади здебільшого витрачають кошти на зарплати працівникам клубів і бібліотек, що однак лишаються низькими. Але й таке фінансування загрожене війною.
ЮНЕСКО відзначає, що публічне фінансування культури та креативних індустрій скорочується в усьому світі. Мілітаризація економік зневірює в достатній підтримці сфери, хіба що культура знайде спосіб долучитися до політичного мейнстриму: безпеки, оборони, клімату, енергетики. Завдяки видаткам місцевих бюджетів Україна не пасла задніх: у 2021 році країни ЄС витратили 1% свого зведеного бюджету на культуру, тоді як в Україні цей показник становив 1,3% (у 2022 скоротився вдвічі до 0,6%).
Під час війни культура опинилася у прокрустовому ложі. З одного боку, ідеологічний та національно-визвольний характер війни сформував попит на нові культурні політики: у сфері української мови, історичної пам'яті, спадщини, креативних індустрій і медіа. З іншого боку, кошти на культуру під час війни можуть сприйматися як недоречна розкіш «не на часі». Це показала завзята публічна дискусія про добудову Національного музею Голодомору і петиція із закликом обмежити некритичні видатки.
На тлі інших секторів культура перебуває в середній позиції. Реальне скорочення видатків зведеного бюджету на духовний і фізичний розвиток становило -39%, що менше за житлово-комунальне господарство (-43%), підтримку економічної діяльності (-58%) та охорону довкілля (-61%), але значно більше за освіту (-27%), охорону здоров'я (-17%), соцзахист і соцзабезпечення (-2%).
В аналізі не враховано фінансування донорів, хоча у 2022 році іноземні гранти покрили 22% бюджетних доходів. У сфері культури міжнародна допомога має переважно точковий позабюджетний характер і спрямовується на підтримку митців та їхніх проєктів.
Програми ЄС «Креативна Європа», «Culture Moves Europe», «House of Europe» та «EU4Culture», програма USAID «Конкурентоспроможна економіка України», ЮНЕСКО, Міжнародний альянс захисту культурної спадщині в зоні конфліктів, інші іноземні благодійні фонди та приватні організації надають гранти, стипендії, допомогу на відновлення креативного бізнесу й захисту спадщини. Є поодинокі випадки відбудови культурної інфраструктури коштом іноземних донорів. Міжнародна допомога у сфері культури підтримує митців, дає змогу українцям показати свою країну за кордоном і має здебільшого проєктний характер, однак системні реформи культури — за Україною.
Децентралізація громад посприяла увазі до локальних особливостей, гнучкій реакції на виклики війни та інвестиціям у місцеві потреби. Десь це реставрація пошкоджених закладів, деінде — програми для переселенців і культурна інтеграція. Але є спільні принципи, на які має спиратися фінансування: відбудова за принципом «краще, ніж було», інклюзивність і безбар'єрність, навчання новим навичкам, підтримка горизонтальних форматів культурної участі, максимальне залучення різних категорій населення, як-от ветеранів і ВПО, розвиток креативних індустрій та сучасних форм культурного самовираження. Громадам варто працювати над міжнародними партнерствами, адже вони допомагають залучати фінансування й поширювати українські наративи засобами культурної дипломатії. Як показує досвід, важливий комунікаційний супровід бюджетних видатків, що чітко показує джерела коштів і звітність, проблему, яку вирішує захід, та його вплив на мешканців громади.
Кожна гривня дістається нам дорогою ціною, тому управлінці у сфері культури мають продемонструвати: видатки є прозорими, чесними, доцільними і роблять внесок у перемогу України.
Ця публікація була профінансована Європейським Союзом. Її вміст є власною відповідальністю автора і не обов'язково відображає погляди Європейського Союзу.
Додати коментар